mormon.org Україна
Наші люди
Наші цінності
Наші віровчення
Відвідайте нас
.

Привіт, мене звуть Rochelle

  • Rochelle
  • Rochelle
  • Rochelle
  • Rochelle
  • Rochelle
  • Rochelle
  • Rochelle
  • Rochelle

Про себе

Я вдома виховую своїх чотирьох чудових діток! У мене дві дівчинки і два хлопчика. Обидва мої хлопчики мають вади. Здається, що у мене завжди повно роботи. Мабуть, це звичайне життя кожної мами, але мені воно подобається. Я виросла в Айдахо, навчалася в коледжі в Юті, де і познайомилася зі своїм чоловіком. Після закінчення коледжу ми одружилися і переїхали до UNC Chapel Hill, щоб продовжити навчання. Потім ми жили в Айові, де й народилася наша перша дитина. Етан народився з церебральним паралічем. Ми про це не знали, доки йому не виповнилося шість місяців, потім дізналися, що у нього був крововилив ще до народження. Це принесло з собою масу проблем, у тому числі розумові вади й судоми. Незважаючи на все це, ми були такі вдячні за нашу віру в Бога, яка дійсно допомагала нам справлятися з усіма життєвими труднощами. Ось уже 13 років ми живемо в Техасі, й нам тут дуже подобається! Тут народилися двоє наших дівчаток, а у 2006 році ми всиновили Деріка. У нього синдром Дауна. Він не розмовляє, намагається навчитися користуватися горщиком, тож наш дім трохи нагадує дім для божевільних. Обидва хлопчики одного віку і ходять до школи, щоб здобути “життєві навички”. Там у них чудові вчителі. Коли у мене буває вільна хвилинка, я люблю читати. Ще одна любов мого життя—подорожування. Упродовж тижня я служу волонтером у школі, куди ходять мої діти. Я є класною мамою в класах, де вчаться мої дівчатка. Останні пару років сімейна історія стала для мене ще однією пристрастю. Я також служу волонтером у місцевій дитячій лікарні. Мені подобається прикрашати свій дім, шити і гратися у своєму садку. Мої троянди вимагають більше зусиль, ніж на те заслуговують.

Чому я мормон

Моя сім’я була серед перших, кого почали називати “мормонами”, але не це робить мене мормоном, а моя віра в Ісуса Христа. Хоча я народилася від хороших батьків, які були членами Церкви, однак мені самій довелося вирішувати, чи вірити в те, чого вони навчали. У мене є предки, які були з Церквою навіть ще до того, як вона стала церквою. Один з них заклав свою ферму, щоб опублікувати Книгу Мормона. Але хоч мій батько зростав у своїй знаменитій мормонській сім’ї, проте, за іронією долі, та сім’я не ходила до церкви. Коли йому було 19 років, йому довелося стати на коліна, щоб визначити, що є істиною. Спочатку він просто запитав, чи Бог дійсно є. Потім він запитав, чи це дійсно Його Церква. Я така вдячна, що він це зробив, оскільки це розірвало ланцюжок і дало нашій сім’ї новий початок. Хоча його сім’я мала глибокий мормонський спадок, упродовж поколінь батьки страждали від алкоголізму настільки, що багато чоловіків загинули, а сім’ї були зруйновані. Тож у багатьох аспектах мій батько навчався сам, як бути батьком. Я була найстаршою дитиною і, думаю, не треба казати, що для мене це створювало багато складних моментів! Але, незважаючи на це, мої батьки намагалися навчати нас більш за все того, як здобути особисте знання, віру і свідчення про Ісуса Христа. З дуже раннього віку вони заохочували нас читати Писання і молитися, аби самостійно знаходити відповіді. Я повністю прочитала Книгу Мормона, коли була у восьмому класі. Коли я її закінчила, то, чесно кажучи, не знала, що мала відчувати. Мабуть, я чекала вибух феєрверків чи щось таке. Але я намагалася робити те, що правильно, і упродовж наступних кількох років завдяки участі в церковних програмах могла часто відчувати Святого Духа. У якийсь момент я просто повинна була запитати себе: “Де ти відчуваєш найбільше щастя?” Я знала, що коли слухаюся Бога, тоді найщасливіша. Коли я поїхала навчатися в коледжі, у мене вже була дуже сильна віра в євангелію Христа. Люди можуть поглянути на мене і сказати: “Твоя сім’я по батьківській і материнській лінії завжди належала до мормонів (і так воно і є). Звичайно, що ти мормонка!” Однак кожна людина має вирішувати самостійно, у що їй вірити. Я дивилася на своїх предків і думала, чому один з них був готовий втратити все заради того, щоб опублікувати сумнівну книжку? Чому інша готова була залишити свій затишний дім посеред зими, коли на неї націлили гвинтівку? Чому було просто не зректися цієї нової релігії й повернутися до колишнього зручного життя? Я повинна була сама зрозуміти, що цих людей вів вогонь віри, який палав у їхніх серцях і якого вони не могли заперечувати. Зараз я маю таку саму віру. Її не дали мені ні мої батьки, ні мої предки. Вони лише дали засіб, і я повинна була працювати, щоб здобути віру. Але вона сильна і незаперечна. Я знаю, що Книга Мормона істинна і свідчить про Ісуса Христа. Я знаю, що це Його Церква. Ця віра дає мені спокій і керує всіма моїми рішеннями в житті. Вона приносить мені неймовірне щастя і радість.

Особисті історії

Як Святий Дух вам допомагав?

Усі важливі рішення у своєму житті я приймала після того, як дослухалася до Святого Духа і діяла за Його підказками. Він спрямовує кожну людину по-різному. І навіть на особистому рівні кожна людина отримує спрямування в різний спосіб: це може бути просто хороше відчуття стосовно певного рішення, або я дійсно чую слова, які звучать у моєму розумі, а іноді просто відчуваю тепло всередині, навіть сльози можуть навертатися на очі. У який би спосіб це не відбувалося, я впевнена у рішенні, яке маю прийняти. Одне з найбільших рішень, яке довелося мені приймати, стосувалося усиновлення нашого маленького хлопчика. Чесно скажу, що це була не моя власна ідея, але якимось чином Бог підштовхував мене до цього від самого початку (через відчуття Святого Духа). Я народила трьох дітей шляхом кесаревого розтину (і одну дитину я втратила під час другого триместру виношування), тому мій лікар сказав, що мені більше не рекомендується мати дітей. Особисто я сприйняла це спокійно. Наша найстарша дитина мала фізичні вади, а ще крім неї було двоє молодших дівчаток. Тому наш дім іноді нагадував божевілля! Потім, десь через рік після народження наймолодшої дитини, я була у спортивному залі, дивилася щось по телевізору про маленьких дівчаток у будинку для сиріт у Китаї. Тихий голос долинув до моєї свідомості: “Ти могла б це зробити”. Було таке враження, що це прийшло з нікуди. Але я знала, що то Святий Дух казав нам про всиновлення. Одним словом, минуло ще півтора року. Ми з чоловіком їхали до його батьків після того, як тиждень провели з моєю сім’єю в поході. У той час як ми чудово проводили час з найближчими людьми, мій чоловік серйозно заговорив про всиновлення, знаючи, що сім’я є сенсом усього життя. Я зрозуміла, що то був вирішальний момент. Одна справа думати про щось важливе, але втілювати ідеї—це вже зовсім інше. Це трохи страшно. Чесно кажучи, дуже страшно. Коли ми повернулися додому в Техас, я почала молитися про те, що ж нам робити. Я отримала таку пряму й конкретну відповідь, що більше не сумнівалася, в якому напрямку рухатися. У моїй голові роїлися слова, які не були моїми. Вони були схожі на писання. Коли я підвелася з колін, по обличчю котилися сльози. З тієї миті ми з чоловіком знали, що усиновимо дитину з вадами. Якщо бути точною, то я думала, що ми усиновимо хлопчика із синдромом Дауна, який буде такого ж віку, як і наш син. Після першої дитини ми вже знали, що робимо. І є так багато дітей з вадами, які стоять на обліку в організаціях з усиновлення дітей. Їм потрібні постійні домівки, сповнені любові. Минуло днів з чотири, і я знайшла маленького хлопчика завдяки посиланню для усиновлення на веб-сайті швидкого харчування. Він був на місяць молодшим за нашого найстаршого хлопчика і у нього був синдром Дауна. Моя перша думка була такою: “Я зможу полюбити цього маленького хлопчика”. У той час ми з чоловіком були у вітальні, де танцювали з дітьми. Я відразу змогла уявити цього маленького хлопчика разом з нами. Я показала своєму чоловіку ту веб-сторінку, і у нього з’явилися такі ж самі відчуття. Минуло вісім місяців, перш ніж ми привезли його додому. Було багато цікавих приємних і неприємних моментів під час процесу усиновлення, і я знаю, що Бог проклав шлях, аби наш син з’явився у нашому домі. Його не навчали розмовляти чи користуватися горщиком. Оскільки я знаю, що саме цього Бог хотів для нашої сім’ї, це полегшувало ті важкі дні. Тож деякі дні були важкими. Це дає мені впевненість та значне заспокоєння щодо того, що я можу впоратися з цим завданням. Ось що зробив для мене Святий Дух. Страх, який спочатку супроводжував цей процес, розвіявся, коли я дізналася, що то був шлях, приготований для мене Богом. Виконуючи підказки Святого Духа, я зрозуміла, що Божий план був кращий за все, що я коли-небудь планувала для себе сама. Я лише починаю бачити благословення, які Він приготував для мене і моєї сім’ї. Вони простягаються у вічність!

Що допомогло вам досягти більшої гармонії у своїй домівці?

У нас четверо дітей, і всі вони абсолютно різні! Етан наближається до підліткового віку і має розумові вади. Він досягнув багатьох успіхів, але через вплив гормонів, природний для цього віку, іноді важко уникнути нападів агресії. Він впадає у такий стан, як правило, коли він у автобусі чи коли він приїжджає до школи. Це викликає велике напруження, а іноді він може бути дійсно шаленим. Дерік такого ж віку, як і Етан, і у нього подібні проблеми. Він може бути лагідним однієї миті, а наступної він починає плакати і битися. Діти з синдромом Дауна, як правило, досить уперті. Бувають дні, коли необхідно виявляти багато терпіння й застосовувати фізичну силу. Що ж до дівчат, то одна з них фактично є зменшеною копією мене. Вона—це головний біль для моєї мами. У неї просто несамовитий характер, але в той же час вона весела, грайлива і сповнена енергії. Її сестра є повною протилежністю. У неї також є багато енергії, але вона дуже спокійна і послідовна. Але зараз, оскільки їй уже більше 10 років, у неї бувають періоди поганого настрою, коли вона намагається зрозуміти, ким же вона є. З такою нестійкою комбінацією характерів дійсно нелегко мати в домі мир і гармонію. Чесно кажучи, це і є моя мета на кожен день. Ми нічого не зможемо, якщо у всіх у нас не буде однакових цілей і допомоги згори. Кожного ранку я молюся , щоб мати терпіння, аби справитися з усіма випробуваннями. Я ніколи не знаю, чи дівчата посваряться, або чи у хлопців буде вибух роздратування по дорозі до школи. Я не можу контролювати все це. Як людині, яка любить тримати все під контролем, мені важко проковтнути цю гірку пігулку, але доводиться! Однак я можу зберігати спокій під час бурі. Дівчатка завжди моляться перед тим, як іти до школи, і, думаю, це допомагає їм пам’ятати, як вони мають поводитися кожного дня. Ми читаємо Писання всією сім’єю і разом молимося кожного вечора. Те, що ми постійно це робимо, дуже допомагає нашій сім’ї. Буває, що вже пізно і кожен у поганому настрої, але ми незмінно це робимо. Час від часу у дівчаток виникають запитання, і все закінчується детальним обговоренням та гарними нагодами для навчання. Для нас це хороший час навчати їх. Вони навчилися ставитися до Писань з благоговінням і любов’ю. Упродовж останніх кількох років ми також допомогли їм завчити напам’ять багато віршів з Писань. Це було чудово, тому що коли вони починають сваритися, я можу попросити їх прочитати напам’ять уривок з Писань про любов чи гармонію. Так, я саме така мама! Як правило, у кожної людини життя неспокійне. Виховувати дітей нелегка справа, незалежно від того, які у вас діти. Але Церква дала нам план, що допомагає справлятися із завданнями. Це не означає, що труднощі зникають. Етан не завжди поводиться ідеально, однак я можу молитися і отримувати великий спокій. Ми намагаємося навчати своїх дітей і допомагати їм бути успішними дорослими, а молитви й читання Писань дають нам необхідні засоби. Загалом у нашому домі панує велика любов, а її джерелом є любов до Бога, яку всі ми поділяємо. Ми запрошуємо Його, і ми відчували Його допомогу за багатьох обставин.

Як я живу згідно з моєю вірою

Моя віра поширюється на кожен аспект мого життя. Вона вплинула на формування моєї особистості більше за будь-що інше. Я сподіваюся, що вона зробила мене більш терплячою і люблячою. Я намагаюся присвятити своє життя служінню іншим. Саме в цьому я знаходжу велику радість. Зрозуміло, щоб бути мамою чотирьох дітей, особливо цих двох з особливими потребами, доводиться багато служити. Я можу багато служити в церковних організаціях. Більшість свого дорослого життя я служила підліткам у нашому приході. Мені це дуже подобається! Зараз я викладаю Біблію на ранкових заняттях для учнів старших класів з Церкви. Нам дуже подобається разом вивчати Старий Завіт і намагатися бути бадьорими о 6 ранку. Моя віра допомагає мені в прийнятті щоденних рішень. Вона впливає на моє ставлення до інших людей, до своїх дітей і на стосунки у шлюбі. Оскільки ми з чоловіком поділяємо любов до євангелії Ісуса Христа, це поглиблює наші шлюбні стосунки! Я така вдячна за чоловіка, який так намагається бути хорошим. Він надихає мене бути кращою людиною. Наша віра спонукає всіх у нашому домі виявляти більше поваги і співчуття. У нас є труднощі, як і в кожній сім’ї. Наші дівчатка сперечаються, а з хлопчиками часто важко справлятися, проте ми знаємо, що у Бога для нас є план, і це допомагає бути більш терплячими. Ми віримо, що наші сімейні стосунки триватимуть не лише у цьому житті, але продовжуватимуться після того, як ми підемо з земного життя. Це дає нам мету. Наша віра допомагає нам знати, хто ми такі й куди йдемо. Бачення цього допомагає зводити суперечки нанівець.