mormon.org Україна
Наші люди
Наші цінності
Наші віровчення
Відвідайте нас
.

Привіт, мене звуть Nnamdi

  • Nnamdi Okonkwo
  • Nnamdi Okonkwo
  • Nnamdi Okonkwo
  • Nnamdi Okonkwo
  • Nnamdi Okonkwo
  • Nnamdi Okonkwo
  • Nnamdi Okonkwo
  • Nnamdi Okonkwo

Про себе

Я народився у Східній Нігерії, але зараз живу у Джорджії, США. Я—штатний скульптор і переконуюся, що моя пристрасть—робити монументальні скульптури, які зображують благородство людського духу. Я одружений і маю трьох дітей. Я знаходжу найбільшу радість у простих життєвих речах, таких, як: музика, природа, сім’я, друзі, мистецтво та у тому, щоб ділитися цією радістю з іншими.

Чому я мормон

Низка дивовижних подій привела мене до Церкви Ісуса Христа Святих Останніх Днів. У той час у моїй рідній країні я багато разів щиро просив у Бога у молитві допомогти мені здійснити свою мрію і поїхати до Сполучених Штатів. На жаль, коштів у моїх батьків було дуже мало, а мій батько помер, коли мені було лише 12 років, залишивши мене і моїх двох братів на піклування матері-вчительки. Крім того, усі мої знайомі, хто мріяв про те саме, мали труднощі в отриманні візи. Ми говорили: “Верблюдові легше пройти через голчине вушко, ніж комусь отримати візу до Америки”. Потім я виріс до зросту 206 см, і, завдяки моєму зросту, я познайомився з баскетболом. Хоча інші люди відраджували мене через мій пізній початок, я почав грати у віці 17 років, я уперто продовжував, тому що вбачав у баскетболі свій шлях до Америки. Попри усі ці перешкоди я усвідомив, що має статися диво, щоб досягти моєї мети. Тоді я думав про диво, тому що моя мати вчила нас молитися і через мої мізерні зусилля у молінні я отримав свідчення, що Бог відповідає на молитви. Знаючи це та розуміючи, що не можна покладатися на будь-які земні джерела, я розраховував тільки на Бога. Мої молитви та зусилля, на перший погляд, не принесли якихось бажаних результатів. Але потім мені спало на думку, що для того, щоб бути більш впевненим у Божій допомозі, мені необхідно змінити своє мислення так, щоб мої думки були більш спрямовані на досягненні Божих цілей. Я відчував, що добитися цього можна шляхом щирого бажання і молитви, щоб мене було приведено туди, де я б не тільки грав у баскетбол, але вчився, і моя віра зростала в знанні про Нього. Це дуже радувало мене і віруючи в те, що це щире бажання щодо духовного зростання радуватиме і Бога, моя віра в те, що Він відповість на мої молитви, міцнішала. Трішки пізніше, зовсім неочікувано, я отримав листа з УБЯ—Гавайї, в якому мені пропонували почати грати в баскетбольної команді університету, і я відчув, що це була пряма відповідь на мої молитви. Пізніше, десь через рік після мого прибуття на Гавайї, я дізнався, що то друг мого друга від мого імені зв’язався з баскетбольним тренером УБЯ. Врешті-решт я одержав потрібні документи від УБЯ, щоб отримати візу в Американському посольстві. Однак документи прибули з запізненням і були прострочені, але щоб показати свою віру, я відчував, що маю підготуватися, наче я був упевнений в отриманні візи у будь-якому випадку. Я почав усю необхідну підготовку, навіть купив квиток на літак до Гавайїв. Потім пішов до посольства з простроченими документами. На превеликий жаль, мені відмовили, і на паспорті поставили штамп. Цей датований штамп не давав можливості звертатися до посольства протягом шести місяців після відмови. Але того дня, виходячи з посольства, у мене все ще залишалося незвичайне мирне відчуття; я думав, що почуватимуся спустошеним, але ж ні. Завдяки моїм молитвам я все ще мав упевненість, яка бентежила моїх друзів, бо вони думали, що я божевільний, якщо вважаю, що зможу отримати візу з проштампованим паспортом та простроченими документами. Кілька днів потому я вирішив поїхати до єдиного іншого посольства США, яке знаходилося за 400 миль від мого дому. Натхненний історією про Лота у Старому Завіті про те, як Бог осліпив людей Содому та Гоморри, я почав молитися, щоб чиновники у віддаленому посольстві не побачили мого штампу у паспорті або прострочених дат на документах. Згадуючи той час, можу сказати, що ті декілька днів були найважчими, але, зрештою, я зрозумів, що це важкий шлях, що веде до здійснення деяких наших найзаповітніших мрій. Я отримав відповідь на свої молитви 17 січня 1989 року, коли чудодійним способом отримав свою візу для поїздки до Америки. До сьогоднішнього дня важливість того, що Бог зробив для мене, продовжує зростати, і я ловлю себе на тому, що, коли моя віра не слабшає, я повертаюся до того досвіду, який дав мені силу та впевненість у тому, що є Бог, Який відповідає на щирі молитви Своїх дітей. Знаючи про це і маючи перед очима чудові приклади близьких друзів—членів Церкви, з якими я подружився в перші місяці на Гавайях, мені було легше серйозно прийняти заклик місіонерів Церкви вивчати Книгу Мормона, а потім запитати у Бога, чи їхнє послання від Нього чи ні. Я запитав і отримав свою відповідь і вирішив приєднатися до Церкви Ісуса Христа Святих Останніх Днів. До речі, я б не зміг купити квиток на літак до Гавайїв, якби не мій молодший, працьовитий брат, Оньєбучі. На жаль, він помер через 11 місяців після мого прибуття на Гавайї, і для мене було важко пережити його смерть, але Бог знає все і дозволяє цьому відбуватися через особливу мету, яку Він має.

Як я живу згідно з моєю вірою

У мене було багато можливостей служити у Церкві. Хоча у багатьох випадках я зазнавав невдачі, я завжди докладав до справи всіх зусиль, тому що я впевнений, що служу не людям, а Самому Богу. Моя духовна філософія полягає у тому, що моя віра має бути прикладом та зразком усього, що я роблю, особливо у моїх стосунках з іншими. Я також знаю, що одним із найважливіших способів, як я можу жити за своєю вірою,—є моя робота. Я був благословенний мати мистецький талант, і я твердо вірю, що завдяки цьому таланту можна також виразити мої духовні переконання.