mormon.org Україна
Наші люди
Наші цінності
Наші віровчення
Відвідайте нас
.

Привіт, мене звуть Dean

  • Dean Johnson
  • Dean Johnson
  • Dean Johnson
  • Dean Johnson
  • Dean Johnson
  • Dean Johnson
  • Dean Johnson
  • Dean Johnson

Про себе

Моєю дитячою мрією було літати на літаках— без перебільшень, я засинав з думкою про них. Мені поталанило—я заслужив стипендію Королівських військово-повітряних сил Великобританії, але відмовився від неї, щоб служити два роки на місії для моєї Церкви. По закінченню місії я одружився і, відчувши, що кар’єра цивільного пілота краще підходить для шлюбного життя, став бортпровідником на місцевій авіалінії, сподіваючись одного дня отримати шанс вивчитися на пілота. Врешті-решт моя мрія здійснилася, і у мене з’явилась можливість вчитися на комерційного пілота. На жаль, у 2009 мене було звільнено саме після того, як ми дізнались, що очікуємо на нашу п’яту дитину—щаслива мить скінчилася! Наступні 3 роки були дуже складними. Придатної роботи для мене, як для пілота, не було, тож я витрачав свій час, виконуючи таку роботу, яку міг знайти—прибирав приватні лікарні, допомагав викладати, працював у магазині тощо. Декілька місяців я взагалі був безробітним, з чим було складно миритися. Проте народження нашого сина нагадало мені, що життя все ж таки було гарним. Протягом цього часу я подав заяву і отримав роботу у військовому підрозділі Афганістану як цивільний—зовсім не польоти! Це був важкий період, але, як сім’я, ми стали ближчими одне до одного. Невдовзі після повернення додому мені, на щастя, знову вдалося отримати роботу пілота. У свій вільний час я також працюю спеціальним констеблем, офіцером–викладачем від графства в Army Cadet Force (Армійські Кадетські Сили), а нещодавно отримав кваліфікацію з надання першої медичної допомоги. У мене чудове життя, і я вірю в те, що маю віддавати своїй громаді максимум того, що можу.

Чому я мормон

Я виріс мормоном—мої батькі були новонаверненими і познайомилися у Церкві, мій батько відслужив місію у далекі 1960-ті. Коли ти зростаєш серед віруючих, часто ставишся до цього дещо машинально і легковажно, просто як до способу життя, тому насправді ти не переймаєшся питанням, чи правда це, чи ні. Однак, коли наближалося моє 18-річчя, я мав зробити вибір між служінням на місії та прийняттям пропозиції отримати стипендію Королівських військово-повітряних сил Великобританії. Я прагнув обох, проте мав обрати щось одне з-поміж них через обмеженість у часі. Оскільки польоти завжди були моєю мрією, я усвідомлював: якщо я збираюся відмовитися від стипендії, мені треба неодмінно дізнатися, чому я маю так зробити, а отже, чи дійсно я вірю в те, на основі чого мене було виховано? Сидячі в кріслі у вітальній я не спав протягом всієї ночі, зважуючи подумки всі аргументи “за” та “проти” відносно моїх можливостей і моєї релігії. Я старанно молився, щоб самому пізнати істину. Я не можу сказати, що розкрилися небеса чи з’явилися ангели, але все-таки, коли прийшов ранок, в моєму розумі не лишилося жодних сумнівів, що ця релігія, у якій я виріс, була правильною, і з цього моменту і надалі я вирішив повністю присвятити себе їй не через звичку, але тому, що я вірив—вона була істинною. Я ніколи не жалкував, жодної секунди, про те, що відмовився від стипендії, а досвід, здобутий на місії, загартував мене до кінця мого життя. Бути мормоном—це більше ніж просто відвідувати Церкву у неділю. Це цілий спосіб життя і спрямовуюче світло на шляху, яким йдемо я і моя сім’я. Не скажу, що це легко—я людська істота, і тому припускаюся помилок. Однак одним з найбільших благословень є знання про те, що я можу подолати ті помилки і через свою віру стати кращою людиною. Знання того, звідки я прийшов, чому я тут і куди я йду, приносить мені надзвичайний спокій, але ще прекраснішим є знання про те, що, якщо в своєму житті я докладатиму якнайкращих можливих зусиль, я зможу бути зі своєю сім’єю вічно. Я не можу знайти більшого благословення за це.

Як я живу згідно з моєю вірою

Моє життя і життя моєї сім’ї у Церкві дуже наповнене, проте нам не хотілося б, щоб воно було іншим. Я служу радником нинішнього єпископа, а до цього я сам служив єпископом 5 років. У Церкві моя дружина є президентом організації жінок, що має назву Товариство допомоги. У неї є дві радниці, які допомагають їй, але, незважаючи на це, її завантаженість досить велика, особливо з шістьма нашими власними дітьми, про яких вона піклується. Я маю відповідальність допомагати єпископу виконувати його обов’язки, як провідника нашої громади . Це стосується відвідування зборів, проведення співбесід, планування недільних служб, нанесення домашніх візитів та будь-яких справ, у яких я можу надати йому допомогу.